Торгівля людьми!

Протидія торгівлі людьми

       У лексиконі сучасного українського суспільства усе частіше вживається термін «трафікінг» або ж «торгівля людьми». Здавалося б, людство давно забуло про явище работоргівлі, яке більшість з нас асоціюють з давньою та середньовічною історією – кріпацтвом, «чорним рабством» та іншими подібними явищами. Проте, як свідчать факти, работоргівля є  цілком сучасною реалією, чиє існування має потужне економічне підґрунтя. Ця проблема має глобальний характер, адже постраждати від торгівлі людьми може людина будь-якого віку, статі, походження, з будь-якою освітою і рівнем достатку.

       Україна насамперед вважається країною походження постраждалих від торгівлі людьми. Але останніми роками вона стала також країною призначення. Так іноземці, що приїжджають в Україну із країн, де військові конфлікти продовжуються десятиріччями, у пошуках безпечного місця проживання можуть постраждати від торгівлі людьми на території України, так само, як і громадяни України, можуть потрапити у схожу ситуацію у власній країні.

        Об’єднаними зусиллями світова спільнота може протидіяти торгівлі людьми: підвищення рівня інформованості населення; превентивна робота; виявлення випадків торгівлі людьми; посилення відповідальності за правопорушення, пов’язані з торгівлею людьми; ідентифікація та реабілітація жертв торгівлі людьми; надання всебічної допомоги постраждалим від торгівлі людьми; захист їх правового статусу та соціальна реінтеграція – ось приоритетні завдання суспільства у сфері протидії торгівлі людьми.

        Верховна Рада України ухвалила 20.09.2011 р.Закон «Про протидію торгівлі людьми». У Законі визначено основні напрями реалізації державної політики, спрямованої на протидію торгівлі людьми; повноваження органів виконавчої влади під час здійснення заходів з протидії торгівлі людьми; механізм запобігання торгівлі людьми, боротьби з нею, надання допомоги та захисту постраждалим особам. Також закон визначає права постраждалих від торгівлі людьми осіб, які звернулися за допомогою; засади міжнародного співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми. Крім того, передбачено посилення відповідальності за правопорушення, пов`язані з торгівлею людьми.

Торгівля людьми заборонена і карається законом України за статтею 149 кримінального кодексу.

                                                   

Що таке Торгівля людьми

Визначення торгівлі людьми міститься в Протоколі ООН про попередження та припинення торгівлі людьми, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності:

a) «Торгівля людьми» означає здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховання чи утримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примушення, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю стану або шляхом підкупу у вигляді платежів або користі для отримання згоди особи, що контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги,  рабство або звичаї, подібні рабству, підневільний стан або вилучення органів;

b) згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, зазначену вище, не береться до уваги, якщо було використано будь-якій із засобів впливу, що перелічені в п.a);

c) вербування, перевезення, передача, приховування або здобуття дитини для цілей експлуатації вважаються «торгівлею людьми» навіть в тому випадку, якщо вони не пов’язані із застосуванням якого-небудь із засобів впливу, що зазначені в п.а);

d) «дитина» означає будь-яку особу, що не досягла 18 річного віку.

Хто є постраждалим від торгівлі людьми

       Постраждалими від торгівлі людьми є чоловіки, жінки та діти всіх національностей та класів. Постраждалими часто є честолюбні молоді люди, які шукають на кращі економічні можливості. Злочинці користуються їх надіями та мріями та продають їх в експлуатацію та рабство.

       Більшість постраждалих від торгівлі людьми вважають, що їхнє рішення мігрувати у пошуках кращого працевлаштування – це підконтрольний їм процес. Вони не усвідомлюють, що від самого початку їх обманюють аби лише створити ситуацію, в якій їх можна буде експлуатувати.

     Постраждалим від торгівлі людьми можете бути Ви чи хтось, кого Ви добре знаєте.

Як запобігти рабства

Запам’ятайте і розкажіть своїм рідним та друзям про 10 правил безпеки:

1. Не вірте рекламі фірми, яка не відповідає вимогам законодавства України (не вказує повної назви фірми, її адреси, номеру ліцензії та органу ліцензування, що її видав). Торгівці людьми можуть ввести Вас в оману, використовуючи:
   • Різноманітні фірми-посередники з працевлаштування за кордоном
   • Туристичні, шлюбні та модельні агенції, служби знайомства, агенції шоу –бізнесу
   • Оголошення, рекламу в ЗМІ та Інтернеті
   • Незнайомих людей, а часом навіть Ваших родичів, друзів, сусідів, знайомих.

2. Не ведіть переговори про навчання, працевлаштування чи шлюб наодинці з агентом
   • Запросіть взяти участь у переговорах довірену особу – це може бути Ваш юрист або хтось із Ваших близьких.
   • Перевірте, чи має фірма ліцензію на надання відповідних послуг (навчання, працевлаштування за кордоном). Таку інформацію Ви можете отримати в  Державному центрі зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України.

3. Зв’яжіться з Посольством країни, куди Ви плануєте подорож та дізнайтесь про правила щодо працевлаштування або навчання  іноземців.

4. Особисто оформлюйте пакет документів та самі сплачуйте за послуги. Це не дасть можливості торгівцям людьми втягнути Вас у боргову залежність або вчинити злочин стосовно інших осіб за Вашими документами. Не користуйтеся послугами незнайомих осіб, які пропонують Вам допомогу в оформленні виїзних документів, продовженні терміну перебування на території іноземної держави. 

Майте на увазі:

•      Термін перебування  у іноземній країні зазначено у візі.

•      Туристична чи гостьова віза не дають право на легальне працевлаштування. Це незаконно.

5. Обов’язково укладайте відповідний контракт, складений зрозумілою для Вас мовою у двох примірниках, один з яких залишається у Вас. 

6. За жодних обставин нікому не довіряйте документів, що засвідчують Вашу особу.

7. Обов’язково залиште рідним ксерокопію свого паспорта громадянина України, закордонного паспорта, візи, контракту про навчання чи працевлаштування, свідоцтва про народження, проїзних документів та нещодавно зроблені фотографії, а також номер телефону й адресу, де Ви збираєтеся зупинитися.

•      Візьміть за правило постійно телефонувати рідним у домовлений день та час. Заздалегідь домовтесь з рідними про «кодове слово» у розмові, на випадок, якщо Ви не зможете вільно розмовляти по телефону, перебуваючи під чиїмось наглядом.

8. Зробіть та тримайте при собі копії національного та закордонного паспортів. Це значно спростить процедуру відновлення документів для повернення в Україну.

9. Не ставте себе в залежне положення, приймаючи подарунки або позичаючи гроші

10. Якщо Ви опинилися у скрутному становищі за межами України, звертайтеся по допомогу до:
    • Посольства або Консульства України у країні Вашого перебування, де Вам допоможуть отримати документи, що засвідчують Вашу особу, і повернутися на Батьківщину.
    • Національного товариства Червоного Хреста або Червоного Півмісяця, де Вам можуть надати можливість відновити зв’язок з рідними та повідомити їм про своє скрутне становище.
    • Міжнародних, громадських, благодійних організацій, де Ви також зможете отримати допомогу та підтримку.

•      Заздалегідь підготуйте та тримайте при собі перелік організацій, із зазначенням адреси та номерів телефонів, що працюють у сфері протидії Торгівлі людьми.

ТЕПЕР Ви знаєте більше про проблему торгівлі людьми та можете захистити себе !

Національна безкоштовна гаряча лінія з питань торгівлі людьми

Зі стаціонарного телефону : 0-800-505-501

З мобільного (Білайн, Київстар, МТС, life): 527

для учнів... 10 правил ДРУЖБИ

Запам'ятай правила дружби.

1. Дружба — це правда і чесність кожного.
2. Поважай тих, з ким дружиш.
3. Що вимагаю від друга, насамперед вимагаю від себе.
4. Ніколи нікого не обманюй, не ображай.
5. Ні до кого не чіпляйся, грай чесно, не дражнись.
6. Будь терплячим, не засмучуйся через невдачу.
7. Ти не кращий за всіх, але і не гірший за всіх!
8. Якщо вмієш добре грати, то навчи іншого.
9. Успіху можна досягти тільки разом, в колективі. Частіше кажи: «Нумо
дружити», «Нумо грати!».
10. Ходи до школи. І хай вона буде тобі на радість!

педагогам...Професійний стрес та професійне "вигорання" у педагогічній діяльності. Засоби їх запобігання

Поняття професійного стресу. Особливості його перебігу 

      Особливістю професійної діяльності в системі "людина - людина" є те, що вихователь, учитель, викладач вищої школи окрім професійних знань та умінь в значній мірі використовує інтелектуальні та емоційно-вольові ресурси власної особистості і є свого роду емоційним та інтелектуальним донором для вихованців. Саме на цю рису педагогічної та науково-педагогічної діяльності звертають увагу провідні фахівці, викладачі педагоги, педагог - це головний суб'єкт освітньої діяльності школи. Його вплив на процеси, що відбуваються у навчальному середовищі, є з усіх сторін визначальним. Саме викладацький склад є тією концентрованою силою, яка напрацьовує, зберігає і передає учням з покоління в покоління кращі національні, освітні та виховні традиції й досвід" . А тому протиріччя між динамічно зростаючими вимогами до якості професійно-педагогічної діяльності, об'єктивізовані сучасними соціально-педагогічними реаліями, та психофізіологічнми, інтелектуальними і емоційними ресурсами особистості педагога, широким спектром професійних функцій підвищує ризик професійного стресу та синдрому так званого професійного вигорання". При цьому порушується нормальна течія педагогічної діяльності, відбувається екстремізація (наближення до крайніх меж) взаємовідносин між учнями і педагогами, між колегами. Саме тому стає можливим професійний стрес.

             Розглянемо основні поняття, які характеризують стресовий стан людини.
а) Стрес (англ. - stress, напруження, тиск) - емоційний стан та фізіологічні зміни в організмі, які виникають у напружених обставинах як відповідь на незвичні для людини подразники. 1972 року Всесвітня організація охорони здоров'я прийняла таке визначення: стрес - це неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу.
б) Стресори - різноманітні екстремальні впливи, котрі викликають небажані функціональні стани - стреси.
в) Професійний стрес - емоційний стан людини, який викликається несподіваною та напруженою ситуацією у трудовому колективі, конфліктними взаємовідносинами, інтелектуальним і емоційним перевантаженням. Психологи зазначають, що у стресовому стані людина частіше припускається помилок, їй важко здійснювати цілеспрямовану діяльність, переключення і розподілення уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, уваги, мислення), спостерігається розладнання координації рухів, неадекватність емоційних реакцій, виникає загальне гальмування чи повна дезорганізація діяльності. Крім негативних фізіологічних наслідків для організму людини (підвищення кров'яного тиску, серцевий напад, головний біль, розлади шлунку тощо) стреси можуть у свою чергу вкрай негативно впливати на якість педагогічного процесу.
       Виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об'єктивних, скільки від психологічних, суб'єктивних чинників, від особливостей самої людини, оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і можливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя може стати причиною стресу або стресом, за термінологією Г.Сельє. При цьому не має значення об'єктивна причина. Важливим є саме суб'єктивне ставлення до неї. Тому певна ситуація однією людиною може сприйматися як стресова, а у інших вона не викличе навіть хвилювання. Отже, при переживанні стресу матимуть значення тільки внутрішні психологічні особливості особистості.
        Якими ж за характером бувають стресори? Вчені вивчали насамперед значні події, які втручаються у перебіг життя і вражають емоційну сферу особистості. У 1967 р. Т.Холмс і Р.Рах оприлюднили результати досліджень, які узагальнили відповіді піддослідних, що страждали від помірного та сильного стресу. На першому місці як найсильніший стресор - смерть близької людини, далі - розлучення, ув'язнення, смерть близького члена родини. Є й приємні події, які викликають стан стресу (одруження, вагітність, перехід на нове місце роботи, навчання тощо). Деякі психологи зазначають, що більшість великих проблем люди переносять досить виважено, переймаючись часом менш драматичними стресорами: денною марнотою, буденністю життя, дріб'язковими життєвими неприємностями, поганою погодою, неритмічним рухом транспорту, загубленими ключами, підвищенням ціни на хліб, тощо. Якщо людина вважає подію неприємністю, вона, безумовно, викликає у неї негативні почуття. Сама ж подія може бути нейтральною.  
     Багато дослідників стресу вважають, що люди наділені достатньою здатністю протистояти різкому і короткочасному стресу. Справжня проблема постає тоді, коли стрес переростає у нескінченний: життя з батьками-тиранами, виснажлива робота, релігійний фанатизм, відчуття пастки ситуації, якої неможливо уникнути та ін. Теперішнього часу стрес відіграє психологічно настільки важливу роль у житті людини, що викликає підвищений інтерес до вивчення цього явища з боку вчених -психологів. Так, американський дослідник Вейтц досконально вивчив та описав вісім стресогенних ситуацій:
- необхідність прискорення переробки інформації;
- шкідливе оточення;
- усвідомлена загроза;
- порушення фізіологічних функцій, у т.ч. і хвороба;
- ізоляція;
- ув'язнення;
- остракізм (вигнання і переслідування);
- груповий тиск.
     Шведська дослідниця Френкенхайзер додала до цього переліку відсутність контролю над подіями, безсилля, неможливість змінити ситуацію. Перелік можна продовжити такими стресорами як необхідність прийняття особливо відповідальних рішень та швидкої зміни стратегії поведінки.
     Що ж шкідливого у тривалому стресі? Людина може роками герпіти труднощі, якщо відчуває здатність впливати на ситуацію або принаймні передбачати її. І зовсім інша річ, коли людина відчуває себе безпорадною і безсилою, що й спричиняє іноді незворотні зміни у її психічному та фізичному здоров'ї. Інший підхід до шкідливості стресу полягає у розумінні стресорів як очевидних загроз ресурсам особистості. Ресурси - це речі, особистісні характеристики, умови, джерела енергії, які особистість цінує, зберігає, яких дотримується. Якщо певна подія загрожує особистісному статусу, економічній стабільності, близьким людям, власності, перешкоджає творчій діяльності, тобто конкретним ресурсам, то. як наслідок, людина, потрапляє у стресову ситуацію. Іноді стрес може бути результатом неспроможності особистості набути нових ресурсів або збільшити наявні.
       На думку Д. Фонтана стресори професійної діяльності слід розподілити на загальні і специфічні. До загальних стресорів слід віднести:
1. Відсутність наукового підходу до організації сумісної діяльності (безвідповідальність, неритмічність або відсутність системи в роботі). Колектив час від часу лихоманить, він діє в режимі "пожежної" команди.
2. Недостатня кількість співробітників, що примушує інших працювати у виснажливому режимі. Обсяг роботи дуже великий і робота виконується або неякісно, або її висока якість забезпечується надзусиллями.
3. Порушення режиму робочого часу. Мас місце робота в понадурочні години, зміна ритму діяльності, що призводить до накопичення втоми, знесилення організму, психологічного вигорання.
4. Статусні проблеми, пов'язані з низьким службовим статусом, низькою заробітною платнею, недостатніми перспективами кар'єрного зростання.
5. Заорганізованість і формалізм, які знаходять прояв у великій кількості нарад, засідань, на яких нічого не вирішується, "паперовій творчості", великій кількості планів і звітів.
6. Невизначеність і непередбачуваність розвитку подій в організації.
      Невизначеність може приймати вигляд швидких, непрогнозованих дій, які порушують стабільність функціонування колективу без пояснення необхідності змін.
     Окремого розгляду вимагають специфічні професійні стресори, серед яких можна виокремити:
1. Нечіткі функціональні обов'язки. Іноді співробітники не знають власних службових повноважень, не розуміють, що вони повинні робити і де кордони їх відповідальності. Відсутність регламентації функціональних обов'язків ставить особистість в скрутну ситуацію: якщо вона бездіяльна, від неї вимагають активних дій, а якщо виявляє ініціативу, то звинувачують у перевищенні повноважень.
2. Нереалістично високі домагання. Співробітник може чекати від себе дуже багато, примушуючи працювати в повну силу, у той же час залишаючись незадоволеним результатами діяльності. Ці нереалістичні домагання мають низку характеристик:
- використання категоричного імперативу типу: "У любому випадку я повинен";
- глобальна негативна самооцінка і самоприниження: "Я отримав
поразку, тобто я невдаха";  низька межа фрустрації, що випліскується висловами типу: "Я такого
не витримаю", "Я цього не перенесу" і т. п. стан "катастрофи", який знаходить прояв у висловах і установках типу: "Якщо ми цього досягнемо, то вважай, що всі зусилля пішли нанівець"; немотивовані узагальнення типу: "Якщо ми навіть цього не зробили, то вважай, що нічого не зробимо в майбутньому". За нереалістичною оцінкою перспектив обов'язково йдуть негативні, важкі переживання і невдачі. Наприклад, якщо аспірант перед виступом на науковому семінарі налаштовує себе так: "Мене сьогодні розіб'ють", то це викликає невпевненість і сприяє стану стресу.
3. Ігнорування керівником думок підлеглого. Керівник своїми діями може викликати стрес у підлеглого тому, що може впливати на його життєдіяльність морально і матеріально: більша чи менша заробітна платня, премія, можливості кар'єрного просування, безкінечні критичні зауваження і т.п.
4. Особливості взаємодії з колегами по горизонталі можуть призводити до стресів у випадках психологічної несумісності, наявності яскраво виражених акцентуацій, різних поглядів на стратегію навчального підрозділу чи навчального закладу в цілому.
     До специфічних стресорів можна віднести також позаслужбові стресори, викликані сімейними обставинами: поведінкою дітей, ревнощами, зрадою чоловіка або дружини, хворобою близьких родичів, фінансовими та побутовими проблемами тощо.
    У педагогічній та науково-педагогічній діяльності особистість може переживати:
- інформаційний стрес - явище напруженого стану організму людини, яке виникає, коли працівник не встигає приймати рішення, не справляється з поставленими завданнями і обов'язками в обставинах жорсткого обмеження часу або в умовах опрацювання надзвичайно великих об'ємів інформації;
емоційний стрес - явище напруженого стану організму при переживанні вини, гніву чи образи, у випадках глибоких протиріч чи конфліктів між викладачами і студентами тощо;
комунікативний стрес - явище напруженого стану організму, викликане реальними проблемами професійного спілкування, що знаходить прояв у підвищеній подразливості, невмінні захиститися від комунікативної агресії, невмінні сформулювати відмову там, де це необхідно. Можливою причиною комунікативного стресу може бути також неспівпадіння темпів та стилів спілкування.
Коли людина потрапляє у стресову ситуацію і намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес, згідно з дослідженнями Г. Сельє, проходить три фази (стадії) (рис.З8).

Рис. 38. Динаміка стресу
I стадія. Фаза тривоги. Зростання напруженості (АВ);
II стадія. Фаза опору. Безпосередньо стрес (ВС);
ІІІ стадія. Фаза виснаження. Зменшення внутрішньої напруженості (емоційна розрядка - СД).
ДЕ - залишкові наслідки стресу (індивідуальні для кожної людини).
      Під час першої фази організм мобілізується для зустрічі із загрозою. Відбуваються біологічні реакції та певні фізіологічні зрушення: згущення крові, підвищення тиску" викиди гормонів у кров тощо. Відбувається спроба психологічної боротьби - "втеча" від загрози стресу.
    Під час другої фази організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, що робить організм вразливішим для інших стресорів.
   Під час третьої фази, якщо дія стресорів продовжується і людина неспроможна адаптуватися, може відбуватися виснаження ресурсів організму. Фаза виснаження, вразливість до втоми, фізичні проблеми можуть спричинити важкі хвороби. Ті самі реакції, які дозволяють опиратися короткочасним стресорам, за тривалої дії дуже шкідливі.
         Пізнішими дослідженнями було встановлено, що не лише біологічні умови можуть спричинити хворобу. Між стресором і стресом міститься індивідуальна оцінка події - деякі люди можуть сприйняти подію як неприємну, деякі цю ж саму подію сприймають як приємну або ж як нейтральну.
       Тривалість сталій перебігу стресу, їх зміст та психофізіологічні наслідки для кожної людини абсолютно індивідуальні. Поведінка особистості у стресовій ситуації багато в чому залежить від її індивідуально-особистісних властивостей:
-  особливостей нервової системи, темпераменту;
-  уміння швидко оцінювати ситуацію;
- навичок миттєвої орієнтації за несподіваних обставин;
-  вольової зібраності, рішучості, витримки;
- наявного досвіду поведінки в аналогічних ситуаціях тощо.
      Є люди, котрі в стані стресу розгублюються, втрачають самовладання, здатність до продуктивної діяльності, що негативно впливає на професійну діяльність. Тому педагогу слід знати і користуватись засобами саморегуляції поведінки в умовах професійного стресу.

Засоби саморегуляції поведінки в умовах професійно-педагогічного стресу

     Відомо, що в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої сморегуляції. Приведемо приклади суджень індивідів з розвиненою системою саморегуляції: "Не слід обвинувачувати в неприємностях себе та інших, немає сенсу також без кінця мучитися докорами совісті. Але й "перекидати" свою стресову агресію на оточуючих негуманно і невигідно, бо порушуються взаємовідносини, губляться важливі контакти, можлива втрата поваги оточуючих, а проблема не вирішується. Можна тільки втратити, нічого не придбавши!".
       Отже, дуже важливо вчасно зупинити себе, коли ще є розуміння ситуації і зберігається самоконтроль, важливо не потрапити в точку В! (рис. 38).
       Треба постійно вивчати себе і спостерігати за собою. Важливо вчасно відчути зміну свого внутрішнього стану, коли "закипають" емоції, вибухає подразнення і з'являється ледве стримувана агресія. Тому при виникненні професійного стресу педагогам можна рекомендувати використовувати правила саморегуляції.
Правило 1. Спостерігайте за собою в процесі психологічного напруження. Аналізуйте:
o Що Ви відчуваєте на першій стадії стресу (лінія АВ на рис. 36)?
o Які відчутні зміни відбуваються у Вашому організмі на цій стадії?
o Скільки продовжується перша стадія Вашого стресу?
o Що з Вами відбувається, коли Ви втрачаєте самовладання (точка В)?
Правило 2. Знайдіть індивідуальні засоби зупинки самого себе! На
першій стадії стресу намагайтесь "перервати" свої дії:
Зробіть паузу у спілкуванні, помовчіть декілька хвилин, не відповідайте на несправедливі обвинувачення, підвищення голосу співрозмовника тощо.
Підійдіть до вікна Порахуйте до 10. Випийте води, повільно її ковтаючи.
Вийдіть з кімнати на свіже повітря та ін.
Правило 3. Необхідно перевести свою "негативну" енергію в іншу форму діяльності ("Розрядити" домінанту в головному мозку і створити нову, конкурентну їй). Можна виконати такі дії:
Привести до ладу свої ділові папери.
За допомогою калькулятора підрахувати скільки днів Ви прожили, врахувавши високосні роки, а скільки годин?
Вийти в коридор і поговорити з симпатичними співробітниками на нейтральні теми (про погоду, косметику, футбольний матч тощо);
Зайти до туалетної кімнати і 2-3 хвилини потримати руки під холодною водою і т.п.
Такі перерви слід практикувати тоді, коли Ви втрачаєте самовладання. Важливо, щоб дія "зупинка самого себе" стала звичкою, адже непедагогічні дії викладача можуть спричинити "ланцюгову реакцію" у поведінці студентів.
Правило 4. Слід проаналізувати, які моменти Вашого життя спричиняють позитивні емоції. Намагайтеся щодня приділяти хоч небагато часу заняттям, котрі приносять Вам задоволення та радість.

Стреси та стресові стани пов'язані зі ще одним феноменом педагогічної діяльності, який отримав назву "психологічне вигорання".

Симптом професійного "вигорання": особливості виникнення і засоби подолання

         Термін "психологічне вигорання" запропонував американський учений Х.Дж.Фрейденберг у 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, які знаходяться в інтенсивній взаємодії з іншими людьми в емоційно напруженій атмосфері при виконанні професійних обов'язків. Спочатку цей термін слугував для характеристики станів психологічного спустошення, викликаного відчуттям неможливості позитивних змін. У дослідженнях К.Кондо синдром "психологічного вигорання" визначається як дезадаптованість особистості, викликана надмірним професійним навантаженням та неадекватними міжособистісними відносинами.         Така надмірно емоційна діяльність супроводжується великою втратою психічної енергії, приводить до психосоматичної втоми і емоційного виснаження. В результаті у людини з'являються безпричинна тривога, подразливість, гнів, знижується самооцінка, погіршується самопочуття.
           У 1981 році С. Маслач окреслила симптом "психологічного вигорання" як особливий психологічний стан особистості, для якого характерними є емоційне пригнічення, деперсоналізація, негативне сам о сприйняття, а в професійному плані - втрата професійної майстерності та потреби у творчій діяльності.
І 983 року Е. Махер узагальнює перелік симптомів "емоційного вигорання", указуючи на такі ознаки як постійна втома, психосоматичні порушення, погіршення сну, негативізм, звуження репертуару професійних дій, негативна "Я-концепція", агресивне відношення до оточуючих. С.  Маслач охарактеризувала основні ознаки синдрому "психологічного вигорання", зокрема:
- хронічний стрес;
- відчуття емоційної та інтелектуальної перенапруги;
- наявність негативних почуттів до оточуючих;
- негативна самооцінка.
         Слід зауважити, що визначений синдром може стати причиною непорозумінь та конфліктів між вихователем та вихованцями, викликати дидактогенії. Отже, закономірно постало питання щодо виявлення чинників, які гальмують чи навпаки стимулюють розвиток цього синдрому. В результаті системних досліджень вчені дійшли висновку, ЩО суттєву роль у "психологічному вигоранні" відіграють три основні чинники:
- особистісний;
- рольовий;
- організаційний (А.К. Маркова).
          При вивченні властивостей особистісного чинника П.Торнтон запропонував зважати на такі показники як вік, стать, сімейний стан, професійний стаж, соціальне положення. А.Пайнс підкреслив необхідність вивчати мотиви трудової діяльності, задоволеність рівнем самостійності, можливість творчого зростання та рівень контролю зі сторони керівництва. У процесі досліджень було виявлено, що посилений контроль педагогічної діяльності фахівців, орієнтованих на творчу діяльність, є для них безперечним стресовим чинником. К. Кондо зазначає, що "креативні особистості" особливо чутливі до зовнішнього тиску, який може спричинити у них відмову від активної діяльності, пасивні форми протесту та психологічну пригніченість.
        Нині посилюється увага дослідників до тендерних аспектів проблеми "психологічного вигорання". Аналізуючи статеві відмінності за такими симптомами "вигорання" як "загнаність у кут", "емоційне відчуження", "психосоматичні та психовегетативні порушення", Л. Карамушка та Т. Зайчикова стверджують, що 12,3% чоловіків у стресовій ситуації відчувають себе "загнаними у кут" (жінки - 9,1%). Чоловіки більш схильні до емоційного відчуження (17,5%), у жінок цей показник - 9,7%. У той же час жінки більше, ніж чоловіки, схильні до психосоматичних та психовегетативних порушень (жінки -32,1%, чоловіки - 5,3%). Чоловіки менш схильні до пошуку соціальної підтримки, вони намагаються бути "сильними і мужніми", вирішувати проблеми власними силами і в результаті наслідування тендерних стереотипів виявляються "загнаними у кут". Жінки більш емоційно відкриті, однак їх схильність до емлатії, емоційного заглиблення у переживання оточуючих (на роботі, вдома, серед друзів) ставить під загрозу емоційне здоров'я, збільшує ймовірність емоційного та фізичного виснаження, отримання психосоматичних та психовегетативних порушень. Ризик "вигорання" залежить також від того наскільки функції, які виконують фахівці, відповідають їх статево o рольовій орієнтації. Встановлено, що чоловіки більш чутливі до ситуацій, які вимагають від них демонстрації маскулінних якостей, таких як фізичні дані, відвага, емоційна стриманість, демонстрація власних успіхів у роботі. Жінки більш чутливі до чинників "вигорання" при виконанні тих обов'язків, які потребують від них співчуття, виховних умінь, підкорення. Жінки схильні займати позицію "матері", що особливо помітно у царині освітньої діяльності. Ураховуючи, що велику частину професійної робото жінка - учитель, жінка - викладач виконує поза межами навчально o виховного закладу (підготовка до занять, самоосвіта, підготовка дидактичних матеріалів, наукових праць тощо), поєднуючи професійні обов'язки з додатковими у порівнянні з чоловіками домашніми та родинними функціями, то ризик "психологічного вигорання" жінок - освітянок значно вищий, ніж чоловіків - педагогів.
         Суттєву роль у виникненні симптому "психологічного вигорання" має рольовий чинник. Вченими отримані статистично достовірні дані відносно наявності кореляції між рольовою невизначеністю та "вигоранням". Аналіз рівнів "вигорання", показав, що розподіл відповідальності і колегіальності в роботі обмежує розвиток синдрому "вигорання", незважаючи на те, шо робоче навантаження може бути значно вищим норми. Зазначимо, що процес реформування освіти в Україні, потреба зламу педагогічних стереотипів, авторитарної системи взаємовідносин між учителем та учнем, студентом і викладачем, вихователем та вихованцями загострює вплив рольового чинника, адже "... освітня діяльність відповідно до вимог Болонської декларації - це не тільки і не стільки рівні, модулі, експерименти, кредити, рейтинги. Це перш за все - нова філософія освітньої діяльності, це нові принципи організації навчального процесу, новий тип відносин між викладачем і студентом, нові "технології" опановування знань, унеможливлений репродуктивних методів навчання, прозорість навчального процесу і ще багато іншого" . Вочевидь, у вищих навчальних закладах, у системі підвищення педагогічної кваліфікації слід упроваджувати елективні курси, спеціальні семінари, участь у яких допомагала б педагогу осмислити свою нову роль та місце в системі взаємовідносин "Учитель -Учень" чи "Викладач -Студент".
       Особливо значущим у виникненні синдрому "психологічного вигорання", з точки зору К. Кондо, є організаційний чинник. Вчений виокремлює такі його елементи як недосконале керівництво (спонтанне чи імпульсивне), постійні зміни режиму діяльності, невизначеність функцій та залучення співробітників до діяльності, котра за змістом та функціями є нижчою рівня їх кваліфікації, авторитарний стиль керівництва, відсутність у менеджерів здібностей прогнозування наслідків прийнятих рішень, і байдужість вищого керівництва до нагальних професійних проблем пересічних співробітників. Вчені підкреслюють, що недосконалість організації науково-педагогічної діяльності, що спричиняє "гальмування" особистісного зростання, відсутність творчої автономії, є достатньо впливовим стресором, котрий викликає "психологічне вигорання". Таким чином, на думку психологів, професійна допомога щодо запобігання "психологічного вигорання" повинна полягати у першу чергу в пом'якшенні організаційного чинника. Відтак, слід звернути увагу менеджерів освіти на необхідність інтенсифікації пошуку шляхів попередження цього негативного професійного синдрому.
       У першу чергу слід урахувати, що особистісний чинник корегується розвитком у викладачів емоційної стійкості, умінь володіння собою та запобігання болісних емоційних реакцій. Тому педагогам слід ознайомитися з методами попередження професійного стресу (релакс-масаж, ауторелаксація, дихальна гімнастика, аромотералія, засоби, які сприяють розслабленню нервової системи), вміти виконувати вправи для діагностування і самокорекції поведінки, опановувати засоби психологічного захисту.
       Послабленню ризику виникнення синдрому "психологічного вигорання" в педагогічній діяльності сприяє проведення професійних тренінгів з використанням "Синанон" - методу (див. міні-модуль 3.5). Цей метод спрямований на формування в учасників таких особистісннх установок та рис як емоційна рівновага в екстремальних професійних ситуаціях, виваженість, відкритість у спілкуванні, толерантність до різних точок зору і критично-аналітичне відношення до негативних емоційних впливів. На наш погляд, розробка та упровадження подібних методів в практику підготовки аспірантів та магістрів - майбутніх педагогів та в систему підвищення педагогічної кваліфікації могли б етапі перспективним напрямком досліджень в галузі дидактики вищої школи та акмеології.

Поради майбутнім педагогам щодо попередження професійного стресу та "вигорання"

      Подолання стресу - це важливі психічні та поведінкові зусилля, якими людина відповідає на вимоги, що висуваються стресом. Це не одна стратегія, яка вживається за будь-яких обставин, у будь-який час. Люди долають стреси по-різному.
     Ефективна відповідь на стрес, яка веде до адаптації, це використання такої стратегії взаємодії зі стресором, яка значно знижує переживання стресу.
Різноманіття способів подолання стресу можна сконцентрувати в чотири великі блоки :
1. Активна взаємодія зі стресором або вплив на саму проблему. Для цього слід коректно визначити проблему, бо це допоможе знайти її вірне вирішення.
2. Зміна погляду на проблему, зміна ставлення до неї або інша інтерпретація проблеми.
      Перший спосіб нової інтерпретації проблеми - переоцінка, гаслом якої може бути постулат: все не настільки погано. Другий спосіб змінити погляд на проблему - соціальне порівняння; мені краще, ніж іншим. Третій спосіб - уникання: "Це не проблема". Четвертий - гумор: "Це смішно". У книзі припровістей Соломонових говориться "Серце радісне добре лікує". І вчені погоджуються з цим.
3. Прийняття проблеми і зменшення фізичного ефекту від породжуваного нею стресу. Так, вживання ліків є відомим способом зменшення шкідливого стресу, але приймати їх треба з обачністю. Краще подбати про усунення самого джерела стресу. Якщо цього не зробити, то проблема психологічної залежності зростатиме. Те ж саме стосується вживання алкоголю і тютюну. Найпростіший спосіб зменшити ознаки стресу (високий тиск крові, прискорене дихання) - релаксація або розслаблення. Існує багато методів розслаблення серед них нервово - м'язова релаксація, контроль дихання, аутогенне тренування, фізичні вправи (біг, танці, їзда на велосипеді, тощо). Ці дії дуже важливі для підтримки здоров'я і зменшення стресу.
      Важливо також вилучити чинники, які можуть провокувати стрес. Це, головним чином, алкоголь та кофеїн. Академік І.Мозгов (1979) зазначав, що дія алкоголю починається відразу після всмоктування, відбувається повільно і мало залежить від його загальної кількості в організмі. Чим більша прийнята доза, тим довше алкоголь затримується в організмі і при цьому значна його кількість перетворюється у токсичні сполуки. Отже, алкоголь - це не ліки від стресу.  Він викликає депресію центральної нервової системи, пригнічує функції кори головного мозку і є причиною випадків смертельних захворювань.

     Про шкідливу дію кофеїну відомо далеко не всім. Він міститься у каві, чаї, какао. Організм при вживанні кави залишається втомленим, але людина цього не помічає. Реакція і рефлекси тимчасово загострюються, але невдовзі знижуються ще до більш низького рівня. Слід пам'ятати, що кофеїн мобілізує механізми стресу, підвищує вміст цукру в крові, частоту серцебиття і тиск крові, може викликати головний біль, дратівливість, нервозність та безсоння, Люди, котрі вживають дуже багато чаю та кави, більш чутливі до захворювань.
4. Комплексні засоби боротьби зі стресом, що поєднують у собі перелічені вище групи, а також:
   - Вживання продуктів харчування, котрі зміцнюють нервову систему: яблука, аромат яких має дивовижну заспокоюючу силу, якісні макарони, котрі сприяють синтезу серотоніну (гормону "спокою"), водорості, унікальне співвідношення мікроелементів котрих сприяє зміцненню нервової системи, родзинки, які зміцнюють серцеві м'язи та ін.
  -   Аромотерапія - м'яту, любисток, чабрець та інші трави бажано використовувати як прикрасу кімнати, вживати у вигляді заспокоюючого чаю.
  -   Засоби, які сприяють розслабленню нервової системи: спокійна музика, ультрафіолетове опромінювання (в розумних межах), книготерапія, дотримання ергономічних вимог до обладнання виробничих приміщень тощо.
       До засобів боротьби зі стресом можна віднести допомогу інших. Людина в стані стресу може звернутися за допомогою і підтримкою до близьких, психолога чи психотерапевта. Але не менш дієвим засобом є надання допомоги іншим людям.
         Оволодівши навичками усунення негативних наслідків стресових ситуацій, педагогам слід пам'ятати, що багатьом людям не під силу самостійно впоратись зі стресами. Необхідно бути толерантними у спілкуванні з ними та особливо уважними в тих випадках, коли хтось із рідних, друзів чи ваших студентів раптово:
- починає виявляти агресію до людей, стосунки з якими до цього були завжди гарними;
- втрачає інтерес до будь-чого;
- виглядає занадто втомленим;
- потрапляє в залежність від ліків, алкоголю чи наркотиків;
- намагається більшість часу проводити на самоті;
- починає говорити про самогубство як прийнятний спосіб розв'язання життєвих проблем.
        Такі зміни в людині можуть бути ознаками схильності до депресії, суїциду. Прийміть такі зміни та продовжуйте активно спілкуватися з
людиною, не втрачайте з нею контактів. Пропонуйте їй конструктивні підходи до вирішення особистих проблем, проявіть турботу та увагу. Якщо ризик суїциду здається досить великим, обов'язково порадьте людині звернутися за кваліфікованою допомогою до фахівця-психолога, психотерапевта чи лікаря.
         Серед комплексних способів подолання стресу - зміна способу життя, наближення його до здорового і врівноваженого. Те, що з нами трапляється, - це наслідок того, як ми живемо, що їмо, як поводимося, яких звичок дотримуємося.
         Звичайно, кожному з нас навряд чи знадобляться всі запропоновані способи. Пропонуємо відібрати з них найбільш прийнятні, котрі складатимуть особистий базовий набір психологічних прийомів та вправ, необхідних для успішного виходу зі стресових ситуацій та профілактики стресів.
           Отже, від стресу можна ефективно боронитися. Він може бути навіть корисним. Якщо б у житті все завжди йшло за нашими планами, якби ми ніколи не зустрічалися із загрозою, не ставили б перед собою складні цілі, то що б нас змушувало замислюватися над життям, формувати у собі терпіння, стриманість, мужність, волю?