Притчі

Дружба
Хлопчик і осел були найкращими друзями. Вони всюди ходили разом, усе робили разом, але більш за усе їм подобалось подорожувати світом. Вони ходили з міста у місто, від країни до країни... Але біля одного міста, хлопчик побачив чудову вишню і зупинився біля неї щоб посмакувати, а коли через півгодини отямився, осла не було поруч. Він шукав його де тільки міг, кричав так, що аж боліло горло, але осла ніде не було. На наступний день він сів на землю і став дивитись поперед себе. Так просидів він тиждень, місяць, рік. Через рік біля міста йшов якийсь купець і побачив недалеко якесь сяйво. Прийшовши у місто, він розказав про це диво усім знайомим і родичам. На наступний день жителі міста пішли у місце, вказане купцем, і побачили там хлопчика: від нього справді, якщо придивитись, йшло ледь помітне світло. Якийсь мудрець, проходячи повз, сказав, що хлопчика звуть Брахман і пішов собі далі. Жителі почали вважати хлопчика за святого, і приносили йому усілякі дари та їжу. А й справді - тим, кому було погано, прийшовши до нього, видужували. Мудреці знаходили рішення своїх складних проблем, сидячи біля нього, скривджені чомусь переставали плакати і спокійно засинали, а в калік потихеньку повертались до попереднього стану ушкодженні органи. Але в один день якась людина привела до хлопчика осла. І, о, яке щастя! Хлопчик вперше за довгі роки підвів погляд і побачив, що це його друг!!! Відразу світло навколо нього згасло, він взяв осла за шию і вони знов радісно і безпечно побігли дивитись світ. 

                                    Любов і щастя
Один мужчина зачинився в квартирі і нікого туди не впускав.
Одного разу почувся дзвінок і мужчина запитав:
- Хто там?
- Я - Багатство. Я прийшло, щоб оселитися в твоїй квартирі, - прозвучала відповідь.
- Ти не вчасно. Давай, може, прийдеш іншим разом, - сказав мужчина.
Через деякий час дзвінок задзвенів знову.
- Хто там?
- Я - Щастя! Я йшло по дорозі і вирішило зайти до тебе! - була відповідь за дверима.
- Щось я невпевнений... Не знаю чи варто відчиняти тобі.., - не зважився відчинити чоловік.
На третій раз у двері подзвонила Любов і мужчина відчинив. А разом з Любов'ю прийшло справжнє Щастя. А згодом завітало і Багатство.

                Легенда про Любов
Колись, дуже давно, на Землі був острів, на якому мешкали усі духовні цінності. Та одного разу вони зауважили, що острів почав опускатись під воду. Усі цінності сіли на свої кораблі і поплили світ за очі. Залишилась тільки Любов. Вона чекала до останнього, але коли вже чекати було нічого, їй теж закортіло податися геть. Тоді вона звернулась до Багатства і попросилась до нього на корабель. Але Багатство відповіло:
– На моєму кораблі багато дорогоцінностей і золота, для тебе тут не вистачить місця.
Коли повз пропливав корабель Суму, вона попросилась до нього, але той відповів:
– Вибач, Любове, я такий сумний, мені треба завжди залишатися насамоті.
Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушить гармонію на її кораблі. Поруч пропливала Радість, але вона така була перейнята веселощами, що навіть не почула, як її кликала Любов. Тоді Любов впала у відчай. Але раптом вона почула голос десь позаду:
– Ходімо, Любове, я заберу тебе з собою. Любов озирнулася і побачила старого. Він довіз її до суші, і коли старий поплив, Любов спохопилась, адже вона забула запитати його ім'я. Тоді вона звернулась до Знання:
– Скажи, Знання, хто врятував мене? Хто був цей старий?
Знання подивилось на Любов:
– Це був Час.
– Час? – перепитала Любов. – Але чому він врятував мене?
Знання ще раз поглянуло на Любов, потім вдалеч, куда поплив старий:
– Тому що тільки Час відає, якою важливою в житті є Любов.

Притча БРУНО ФЕРРЕРО

Після страшної бурі на морі вцілілий бідолаха, учепившись за рештки свого човна, добрався до маленького безлюдного острівка. Острівець той майже суцільно вкривали непривітні гострі скелі. Бідака став гаряче просити Бога, аби його порятував. Кожного дня він вдивлявся, чи десь там, з-за горизонту, не з’явиться допомога, проте ніхто з нею не поспішав.Коли минуло так кілька днів, він почав потроху облаштовуватися. Доклавши чимало зусиль, виготовив знаряддя для обробітку землі, а також для полювання. У поті чола він розклав вогнище, збудував курінь і сховок на випадок бурі.Так спливали місяці. Бідолаха невпинно молився, проте жодне судно не з’являлося на видноколі.
Одного дня вітер несподівано подув на вогнище і полум’я підпалило курінь. В одну мить усе спалахнуло. У небо піднялись хмари густого диму. Багатомісячна праця обернулася у невеличку кучку попелу. Бідолаха намагався бодай щось урятувати, та врешті впав на землю і залився слізьми: „Господи Боже, чому? Чому це сталося?”
Через кілька годин до острова наблизився великий корабель. Рятівники на шлюпці підпливли, аби забрати бідолаху.
„Як ви довідалися, що я є тут?” – ще не ймучи віри, спитав він.
„Ми побачили димовий сигнал”, - відповіли йому.
Твої нинішні труднощі – наче сигнали, що заповідають майбутнє щастя. Бог прибуде, щоб тебе спасти.

Плата за роботу... 

Працівник зайшов до господаря і каже:
- Хазяїн! Чому ти мені платиш всього п’ятдесят копійок, а Івану завжди п’ять рублів?
Господар подивився у вікно і каже:
- Бачу я, хтось їде. Начебто сіно повз нас везуть. Вийди-но, дізнайся!
Вийшов працівник. Зайшов знову і каже:
- Правда, господар. Сіно везуть.
- А не знаєш звідки? Може, з Семеновских луків?
- Не знаю.
- Сходи і довідайся.
Пішов працівник. Знову входить.
- Хазяїн! Точно, з Семеновских лугів.
- А не знаєш, сіно першого або другого укосу?
- Не знаю.
- Так сходи, дізнайся!
Вийшов працівник. Повертається знову.
- Хазяїн! Першого укосу!
- А не знаєш, за чим?
- Не знаю.
- Так сходи, дізнайся.
Сходив. Повернувся і каже:
- Хазяїн! За п’ять рублів.
- А дешевше не віддають?
- Не знаю.
У цей момент входить Іван і каже:
- Хазяїн! Повз везли сіно з Семеновских лугів першого укосу. Просили по 5 рублів. Сторгувалися по 3 рублі за воз. Купувати?
- Купуй!
Потім господар повертається до першого працівнику і говорить:
- Тепер ти зрозумів, чому тобі платять 50 копійок, а Івану 5 рублів?

Чому ми кричимо...

Одного разу вчитель запитав своїх учнів:
- Чому розгнівані люди кричать?
- Кричать, тому що втрачають терпіння, - відповів один із учнів.
- Але чому кричать до тих, хто є поруч із ними? - знову запитав вчитель.
- Кричать, тому що хочуть щоби їх почули, - пролунала відповідь.
Вчитель продовжував запитувати:
- Отже, неможливо спокійно розмовляти?
Учні давали різні відповіді, але жодна із них не задовольнила вчителя.
Тоді він сказав:
- Знаєте чому розгнівана людина кричить на інших? Отож, коли двоє сваряться - їхні серця дуже віддаляються одне від одного. Щоби подолати ту відстань між серцями - треба кричати, тоді тебе почують. Чим більші люди є розгнівані - тим голосніше кричать, щоб почути одне одного. А що буває поміж двома закоханими? Вони не кричать, а шепочуть. Чому? Тому що їхні серця є дуже близько одне до одного. Відстань поміж ними така маленька, що їхні серця розмовляють пошепки. А коли любов дуже-дуже сильна, тоді не потрібен навіть шепіт - достатньо тільки погляду. Їхні серця досить добре розуміють одне одного.
Після цього вчитель ще додав:
- Якщо сперечаєтесь, то не дозволяйте вашим серцям віддалятися. Не кажіть слів, які б ще більше вас віддалювали. Відстань може бути такою великою, що серця вже ніколи не знайдуть зворотної дороги. Найбільш вдалий спосіб припинити сварку - це сваритися міцно обійнявшись.