Цікавинки!

Що таке депресія. І як її подолати!!!

Коли немає настрою, на душі туга й нічого в житті не миле, ми кажемо: депресія.
Якщо у 70-х роках XX століття на неї страждало близько двох відсотків      населення
земної кулі, то нині -вже чотири-п'ять відсо­тків, а за деякими про­гнозами, через 20-30 років депресія посяде перше місце серед усіх захворювань у світі, ви­передивши навіть хворо­би серця. Вочевидь, це плата за урбанізацію.
Ці цифри - лише вер­хівка айсберга, і скорі­ше за все її потрібно збільшити в кілька разів, оскільки далеко не всі хворі потрапляють у поле зору психіатрів. Багато хто не йде до фахівця зі страху дістати тавро «психічно хворого».
Інші просто не знають, що різні хвороби, від яких вони довготривало та безуспішно лікуються, це теж депресія, коли емоційна перенапруга, три­вога і страх, що таяться в глибині душі, набувають вигляду болісних тілесних відчуттів. Діагностич­ною підказкою тут може бути повна безуспішність численних курсів лікування. А остаточно зірвати маску з такої депресії можна лише одним спо­собом - проконсультуватися у психіатра, який поставить правильний діагноз і призначить адек­ватне лікування, що дасть можливість видужати колишньому «сердечнику» чи «хворому на вираз­ку шлунку».
Буває, що депресія маскується під трудоголізм, підвищену трудову чи громадську активність. Емоційно нестабільні люди, які втратили впев­неність у собі, намагаються поринути в турботи, щоб забутися в них і втекти від своїх неприємних думок і відчуттів. Туга також може проявлятися в анорексієї - від­мові від харчування, або у булімії - підвищеному апетиті (частіше це проявляється у жінок). Для чоловіків більш харак­терною ознакою депре­сії є кількість сигарет, викурених за добу. Без­перервне паління, коли охоплена тривогою лю­дина  прикурює  одну сигарету за  другою, служить найпростішим «народним» способом заспокоїтися.      Анало­гічно  можна  тракту­вати  і пристрасть   до спиртного, коли п'ють через   бажання   забутися,   прогнати   тривогу   чи нудьгу. Але цей спосіб має безліч вад, наприклад, це - найкоротшій шлях до алкоголізму (унаслідок того, що з кожним разом потрібно все більше і більше алкоголю, що в свою чергу призводить до психічної, а пізніше - і до фізичної залежності), при цьому причини тривоги та нудьги не вирішу­ються, а як правило, тільки поглиблюються.
Існує глибинний, так званий «вітальний» страх перед психічними захворюваннями і навіть перед са­мим словом «психіатрія». Хворі на нервові розлади та депресію уникають візиту до психіатра, спершу звер­таються до різних народних цілителів, екстрасенсів, чаклунів, які знімають «наврочення», «лікують» за фотографією, «заговорюють» тощо. Якщо такі міри не допомагають, звертаються до лікарів загальної практики, наприклад невропатологів, бо - як гово­рять самі хворі - назва пов'язана з нервами. На жаль деякі „спеціалісти", які не тільки не мають юридич­ного права ставити діагноз, а й не вміють розпізнава­ти ці стани, дуже часто беруться за лікування.
Депресія (від латинського слова «depressum» -знижувати, придушувати, гнітити) - стан, що характеризується пригніченим або сумним на­строєм і зниженням психічної активності, який супроводжується руховими розладами та різнома­нітними соматичними (тілесними) порушеннями (втрата апетиту, схуднення, запори, зміна рит­му серцевої діяльності і т.п.).
Прихована (маскована) депресія. Не завжди де­пресія виявляється у симптомах, описаних вище. Часто буває, що вона виявляється одним - двома симптомами, і це утруднює діагностику. Депресія може проявлятися тільки болем у грудях, животі, головними болями, болями в суглобах, порушен­нями подиху (утруднений вдих на відміну від бронхіальної астми, при якій утруднений видих), зловживанням алкоголем або наркотиками, сексу­альною розгальмованістю (людина хоче гострими відчуттями підняти настрій або перебороти хво­робливу психічну нечутливість).
Існують такі маски депресії:
1.  Стриманість, крізь яку прориваються психовегетативні пароксизми, гіпертензійні кризи, інфаркт міокарда.

1. Ворожість. Частіше буває в юнацькому віці.
2. Підвищена трудова та соціальна активність.
3. Потяг до подорожей.
4. Іронія, сарказм, відчайдушність, розгул.

6.  Булімія (підвищений апетит), полідипсія (підвищена спрага), посилення потягу до паління, алкоголю, медикаментам.
7.  Підвищена сексуальність, своєрідний запій.

ЯК     ЛЮДИНІ     ПОДО­ЛАТИ    ХВОРОБУ,    ЩО СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ПРИГНІЧЕНІСТЮ, ЧУТТЯМ ВЛАСНОЇ НІКЧЕМНОСТІ,   ПЕРЕ­КОНАНОСТІ В ТОМУ, ЩО  ТИ  НІКОМУ  НЕ ПОТРІБЕН,       ТОБТО ДЕПРЕСІЮ?

Депресія - це один з   найбільш   розповсю­джених   на   сьогодні   пси­хічних розладів. Але поняття депресії   в   клінічному   та   побу­товому   розумінні   різняться.   У клінічному розумінні, депресія - це повна байдужість до всього, яка супрово­джується пригніченістю, погіршенням настрою й активності, вона часто є симптомом психіч­них захворювань. У побутовому розумінні, ми називаємдепресією пригнічений стан зі зниженням цікавості до життя; стан, коли людина втрачає здібність відчувати радість. На депресію страждає багато людей у різні пе­ріоди свого життя. Зазвичай депресія - це тип реакції людини на насприятливі обставини її життя: невизнання, невдачі, хвороби. Депресія може бути пов'язана із професійними чи особи­стими невдачами. Вона також може виникати у перехідні періоди життя людини і пов'язана з переглядом цінностей або якоюсь їх зміною. Ознаками цього типу депресії є непевність у собі, агресивність, гнів, роздратованість, сму­ток, стурбованість, страх, безпам'ятність; різке зниження активності, втрата апетиту, порушен­ня сну.
Існує так звана невротична депресія, яка роз­вивається на тлі невирішеної конфліктної ситу­ації. Зазвичай це тривалий емоційно-депресив­ний стан. Ознаками цього типу є самокатування, гнів, злоба, відчуття безнадійності, апатія (зни­ження настрою), відсутність інтересу до життя, іпохондрія,   нездатність  до  прийняття  рішень, а також хронічна втома, втрата ваги, втеча від реальності через сон. Протікання депресії може бути монотонним (хронічно знижений емоційний стан) або нестійким (характе­ризується зміною емоційного стану   від   крайнього   збу­дження до крайнього за­непаду).
Але, якщо Ви здатні звернутися по допомогу спеціаліста, то швидше за все у Вас звичайна депресія,   що   спіткає більшість    пересічних громадян.     Найбільш дієвий спосіб боротися з депресією – усунути її    причину,    знайти своє        «психологічно слабке     місце»,     яке через ураження викликало у Вас душевну при­гніченість. Звісно, краще за все робити це зі спеціалістом або разом зі своїм близьким другом, оскільки причини, які викликали у Вас такий стан, можуть бути досить болючими, щоб Ви могли викрити їх самостійно. Але для надання першої самодопомоги можна спробувати декілька заходів:
-    перш за все, ПРИПИНІТЬ СЕБЕ ЖАЛІТИ та ДУМАТИ ПРО ВЛАСНЕ НЕЩАСТЯ - розмір­ковування породжує почуття. Якщо Ви зробите центром своїх думок розчарування, Вас поглине глибока депресія;
-    киньте звинувачувати життя та оточуючих у своїх проблемах (звісно, якщо Ви це робите);
-    почніть дотримуватися правильного режиму дня;
-    намагайтеся уникати перевтоми;
-    спробуйте збалансувати Ваш режим харчуван­ня та його раціон;
-    займіться фізичними вправами або гуляйте на свіжому повітрі;
-    не витрачайте багато часу на телефонні роз­мови;
-    намагайтеся не марнувати час перед телевізором;
-    слухайте бадьору, життєрадісну музику;
-    кожен день ставте перед собою маленькі, але реально досяжні цілі;
-    поміркуйте над тим, які втрати Ви не змогли собі пробачити;
-    спробуйте перемогти свій біль і гнів, попро­сивши пробачення, або дякуючи людині, яку Ви вважаєте винуватцем Ваших негараздів. Розвинь­те у Вашому серці любов та розуміння до цієї людини. Вона так вчинила з Вами не від власного щастя.
Важливо знати, що депресія не є:
-    почуттям незначного погіршення настрою;
-    ознакою слабкості. Депресія у всіх випадках виникає через порушення балансу особливих хі­мічних субстанцій мозку; індивідуальні особли­вості, а також життєві ситуації, які викликають стрес, можуть підсилити дисбаланс;
-    карою за те, що ви погана людина. Депресія -це хвороба, яка може вразити кожного;
-    приводом для почуття провини.
Тільки з'єднавши зусилля з лікарем, мож­ливо досягнути максимального контролю над хворобою, вміння керувати хворобою і пере­могти її.

           Вправи для підвищення інтелекту
 

Як стати розумнішим? У цьому допоможуть нові наукові досягнення. Вчені дають практичні рекомендації, які нескладно виконувати у побуті, але, на жаль, розвіюють міфи про їжу, яка нібито підсилює інтелект.

Найбільш багатообіцяючим є відкриття, що коефіцієнт IQ можна підвищити. “Довгий час вважалося, що з раннього дитинства IQ залишається більш-менш незмінним”, – нагадує автор. Однак, якщо вірити статті опублікованій у журналі Nature, IQ за чотири роки може зрости на 21 пункт або знизитися на 18. Різниця колосальна: наприклад, 110 пунктів – це “середньостатистичний інтелект”, а 130 – “обдарованість”, роз’яснює Кеті Прайс з Університетського коледжу в Лондоні, яка керувала дослідженнями.

У дослідженнях Прайс брали участь особи 12-20 років. Однак сама Прайс вважає, що результати її досліджень вірні для людей різного віку. Справа у тому, що недавно вчені виявили: мозку властива “нейропластичність”, він створює нові нейрони навіть у віці старше 60-70 років.

У зв’язку з цим автор нагадує, що поліпшення сенсорно-рухових здібностей може поліпшувати когнітивні. “Навчіться в’язати, розбиратися у класичній музиці або жонглювати: можливо, так ви підвищите свій IQ”, – радить вона.

Інше несподіване відкриття було зроблено у 2008 році: виявляється, короткочасна пам’ять – опора загального рівня інтелекту. Вчені під керівництвом Сюзан Джеглі з Мічиганського університету тренували дорослих добровольців виконувати важкі завдання на розвиток короткочасної пам’яті. Чим довше учасники практикувалися, тим кращими ставали їх здатності логічно мислити і вирішувати завдання.

Ще один спосіб підняти IQ – покращити здатність мозку зосереджуватися, рекомендує видання. Деяким допомагають препарати-стимулятори, що підвищують рівень допаміну. За даними дослідників, пам’ять і здатність переключати увагу розвиваються у геймерів. Допомагає і пристрасний інтерес: якщо ви байдужі до того, що читаєте, бачите або чуєте, то воно зітреться з вашої пам’яті.

На думку видання, тренувати мозок не так уже й важко. “30-хвилинна прогулянка 5 разів на тиждень стимулює вироблення білка BDNF – нейротрофічного фактора мозку, який підживлює створення нових нейронів і синапсів в процесі навчання”, – йдеться у статті.

Денний сон після завдань, стомлюючих гіпокамп, не просто відновлює розумові здібності, але й може їх поліпшувати, виявили психолог Метью Уокер і його колеги з Каліфорнійського університету в Берклі. Компанії Nike і Google правильно роблять, що надають співробітникам спеціальні кімнати для “тихої години”, зауважує автор. Уокер зробив висновок, що уві сні гіпокамп переносить інформацію у довготривалу пам’ять. У результаті інформація краще запам’ятовується, а здатність сприймати свіжу інформацію поліпшується.

Навіть без сієсти мозок знаходить спосіб розслабитися – віддається мріям або перестає мислити. Вчені з японського університету Тохоку виявили: чим активніше кровопостачання у “білих клітинках” мозку в момент відпочинку, тим швидше і краще людина видає новаторські ідеї, пише журнал, посилаючись на публікацію у листопадовому номері PLoS One. “Відкладіть смартфон і дайте своєму мозку побайдикувати”, – радить автор.

Як показало дослідження, опубліковане у Nature Neuroscience, для підвищення проникливості служить кофеїн. У щурів після уколів кофеїну стають активнішими зв’язки нейронів у гіпокампі, що покращує навчання і запам’ятовування.

Найкраще перевірена стратегія – одночасно найважча: вивчити іноземну мову. Вільне володіння двома мовами спонукає префронтальну кору активніше працювати, що покращує вміння вирішувати задачі, перемикати увагу і відтягує на 5 років появу старечого недоумства, виявила Еллен Бялісток з Йоркського університету (Канада).

А чи є спеціальна дієта для порозумнішання? На жаль, у 2010 році дослідники з Duke Evidence-Based Practice Center зробили висновок, що розхвалені рецепти не діють. Харчові добавки з вітамінами B6, B12 і E, а також фолієва кислота ніяк не впливали на збереження когнітивних функцій, не кажучи вже про їх поліпшення. Середземноморський раціон харчування (риба, фрукти, овочі, оливкова олія) теж нічого не дає. Правда, є дані, що куркума і гранатовий сік можуть покращувати пам’ять або інші когнітивні функції.

Виходячи з усього вищевикладеного, журнал формулює рецепт як порозумнішати: “Мнемонічні вправи, стимульовані кофеїном та розбавлені здоровим сном і аеробікою, вправи для поліпшення уваги на комп’ютері, читання, спостереження і робота з довгими перервами для відпочинку мозку”.

Наш почерк і характер

Взаємозалежність між почерком людини і рисами характеру вивчає наука графологія. Саме за почерком вона здатна багато чого розповісти про людину, про її розумові здібності, самооцінку, силу волі, психічний стан і про багато іншого. У даній статті розглянемо ознаки почерку, які дають можливість багато дізнатись про риси характеру людини. 

Про те, чи товариська людина, свідчить розмір її почерку. Крупний почерк говорить про товариськість і відкритість її власника, про те, що така людина має багато друзів. І навпаки такий невеликий, дрібний почерк говорить про наявність замкнутого характеру. Якщо букви в основному незграбні – то перед нами егоїстична людина. А закруглені букви притаманні людині добрій, такій, яка завжди готова допомогти іншим людям.

  За натиском можна дізнатися про силу характеру. Сильний натиск говорить про сильну людину за характером, – є ознакою великої волі і посидючості. А бліді літери, які утворюються в результаті слабкого натиску, вказують на людину зі слабким характером, у якої слабка сила волі.

Якщо почерк  каліграфічний, то людина в усьому акуратна, завжди виконує зобов’язання, але не самостійна у своїх діях. Правильно написані літери характеризують спокійну людину, яка урівноважена в сфері свого життя. Людям, які постійно активні, веселі і допитливі притаманний розмашистий почерк. Почерк, в якому складно розібратися говорить про енергію, безтурботність, і ще про нервовий стан. Злите написання, коли у всіх словах літери пов’язані одна з одною, свідчить про те, що в людини добре розвинена логіка. А якщо спостерігаються обриви між літерами – то таким людям властива розвинена інтуїція.

Багато про що може розповісти рядок тексту. Якщо він піднімається, починаючи від початку до кінця – такий рядок спостерігається в оптимістів по життю. А якщо навпаки, опускається рядок до кінця – то це песиміст. Прямі рядки спостерігаються у людей, які рівно йдуть по життю, які реально оцінюють свої можливості, у спокійних. Наявність нерівних рядків – ознака наявності хитрості, і цілком можливо у такої людини немає совісті.

Але варто знати, що почерк людини може бути різним. Не малу роль грає те, в якому стані перебуває сама людина, який у неї настрій. Також на почерк можуть вплинути й інші фактори. Якщо людина переживає сильні емоції, то при написанні вона може почати сильно натискати, хоча в нормально стані цього не робить. Але в основному наявність різного почерку свідчить про добрі творчі здібності людини.

Кольори і психологія людини

Всі люди мають свій улюблений колір. Одним подобається небесно-блакитний, бо він підкреслює їх очі, а іншим зелений, бо він має заспокійливу дію. У будь-якому випадку, колір може багато що сказати про вас. І це тому, що кольори говорять на своїй безмовній мові.

Тепер давайте розглянемо усі кольори детальніше:

Червоний – це колір пристрасті, гніву і високого кров’яного тиску. Червоний – це свого роду «перший» колір. Люди, яким подобається цей колір люблять отримувати задоволення тут і зараз.

Помаранчевий – дуже чуттєвий колір, оскільки він – це пом’якшений червоний. Він є улюбленим не для великої кількості людей. Даний колір асоціюється з емоційними реакціями і внутрішнім магнетизмом. І ще одна важлива деталь: помаранчевий колір дуже близький до золота, який є кольором успіху і багатства. Ті, кому подобається цей колір, здатні на щирі почуття і інтуїтивно налаштовані на успіх. Якщо ваш улюблений колір оранжевий, то кнопки вимикача, коли справа доходить до пристрасті, у вас немає.

Жовтий – це колір сонця, життєвої сили, влади, але це далеко не ознака романтичної натури. Якщо жовтий ваш улюблений колір, то уважно стежте за кількістю вживаного у своїй мові слова "Я”, коли вас цікавить хтось ще. Інакше про вас можуть подумати, як про дуже егоцентричну людину. Якщо ви зустрічаєтеся з людиною, чий улюблений колір жовтий, переконайтеся, що вона уважно слухає вас, коли ви розповідаєте про себе.

Зелений – це колір любові. (Це не збіг, що багато грошей саме такого кольору …). Зелений колір – це колір життя і достатку – листя, трава, рослини – усе це належить до продовження життя, процвітання і благополуччя. Так чому б нам не дарувати папороть замість троянди на день святого Валентина своїм коханим? Зелений – це чиста, гуманістична любов, а не бурхливий роман. Більше того, зелений – це дуже приємний колір. У любителя цього кольору гаряче серце. Пристрасть, ймовірно, похована десь під їх честю і гідністю. Якщо ви любите зелений колір, для вас суспільне благо більш важливе, ніж власне. Напевно, все-таки варто бути трохи більш егоїстичним.

Синій – це колір ясності, чарівності і спілкування. Незалежно від відтінку, любитель цього кольору на підсвідомому рівні посилає сигнали оточуючим "Мені подобається, коли мене розуміють”. З іншого боку, перебуваючи в стані стресу, людина, що віддає перевагу цьому кольору, може посилати суперечливі сигнали, оскільки вона не в силах висловити свою точку зору або просто плутається в інформації під час бесіди. Якщо синій ваш улюблений колір, вам завжди є, що сказати, оскільки гарне вираження своїх думок – це ваш козир.

Бузковий – це колір-символ ілюзій, уяви і фантазії. Він поєднує в собі сором’язливість, романтику, флірт, це грайливість в поєднанні з очікуванням. Але хіба легше жити у світі фантазій в порівнянні з реальним світом? Все ж деякі любителі бузкового кольору відповідають ствердно на це питання. Якщо вам подобається бузковий колір, то залежно від того, як ви себе почуваєте, ви можете бути творчим романтиком або ж зовсім не любити її.

Білий – це світло, поєднання всіх кольорів. Білий колір символізує чистоту і духовність. Також він говорить і про простоту. Люди, які люблять білий колір, швидше за все, люблять чистоту і порядок.

Чорний – це поєднання всіх кольорів. Він представляє щось невідоме, таємне. Чорний, в основному, своєрідним чином стримує потік інформації, але немає ніяких сумнівів в тому, що в сучасній культурі він також асоціюється з "темною стороною” і злом. Якщо ваш улюблений колір чорний, то за природою, ви віддаєте перевагу тримати все в собі, ніж виставляти напоказ. "Мовчазність” цього кольору дозволяє іншим догадатися про все, що було недоговорене. Чорний колір говорить: "Я не скажу вам нічого”.

Значення сну в житті людини!!!
Прагнучи все встигнути, ми спимо все менше і менше, обіцяючи собі, що відіспимось у вихідні. Але, як виявилося, надолужити згаяне неможливо. Як і відіспатися про запас.
Ще сто років тому люди спали 9 годин на добу, а зараз для багатьох і 6 годин – розкіш. Здавалося б, ну і що такого? Недоспав сьогодні, зате висплюся завтра. Або післязавтра. Або піду у відпустку і проведу її у ліжку.
Але організм злопам’ятний, знущань над собою не терпить і ніяких відстрочок не визнає. Сон повинен бути кожен день, хоч ти трісни! В результаті між організмом і його власником розігрується справжня битва. Відгадайте з першого разу, хто переможе.
Кругообіг безсоння у природі
Підступність недосипу у тому, що дефіцит сну практично не можливо заповнити, щоб ми там про це не думали. Фахівці-сомнологи попереджають: ліквідувати нестачу сну можна у межах доби, тобто відіспатися сьогодні за вчора. І це у кращому випадку. Компенсувати тижневий дефіцит вже не вийде.
А хронічний недосип призводить до того, що спати перестає хотітися взагалі – починає давати збої механізм самовідновлення нервової системи. У людей з’являються серйозні проблеми із засинанням і якістю сну: він стає поверхневим, переривчастим. І вранці замість бадьорості та свіжості буде лише головний біль і відчуття розбитості.
Допомогти собі у такій ситуації ми часто намагаємося за допомогою снодійного. І ось що виходить: ввечері заковтуємо ліки, щоб заснути, а вранці напихаємо себе стимуляторами, щоб прокинутися. Кава – це ще найбезпечніший з можливих варіантів. А якщо амфетаміни? Через деякий час до коктейлю доводиться додавати антидепресанти, і людина вже фактично працює “на аптеку”. І до неприємностей від недосипу додаються побічні ефекти від жмені таблеток.
Невиспаний неадекват
“Нічого, від недосипу ще ніхто не помирав” – вперто намагаємося ми підбадьорити себе, беручись за терміновий проект або приймаючи запрошення на чергову тусовку. А ось і неправда. Сон життєво необхідний. Тварини, позбавлені сну, гинуть. З людьми результат буде таким же. Точно відомо, що позбавлення сну породжує реальні проблеми зі здоров’ям, різні у різних людей. Але є й точки перетину.
Недосипання – це стрес. Відповідно, і реакції з’являються стресові: скаче тиск, частішає серцебиття, “страйкують” шлунок з кишечником, пропадає апетит. Наростає дратівливість, розсіюється увага і вже неможливо хоч на чомусь зосередитися. Поведінка стає ірраціональною, людина поступово втрачає здатність адекватно реагувати на події. Це підтвердили нещодавні дослідження, проведені в лабораторії сну Каліфорнійського університету. За допомогою спеціальних діагностичних методів вдалося встановити, що люди після 35 годин неспання надто бурхливо реагували на найбезневинніші подразники. Вчені порівняли організм у стані недосипу з гітарної струною – її можна натягувати тільки до певного моменту, поки не лусне.
Недосипання – це зайва вага. Людський організм генетично запрограмований так, що неспання можливо тільки в двох ситуаціях – добування їжі і втеча від небезпеки. І в тому, і в іншому випадку потрібно досить велика кількість енергії. Тому не дивно, що опівнічники часто здійснюють нальоти на холодильник.
За статистикою, у людей, що сплять вночі менше 4 годин, ризик дістати ожиріння на 74% вище, ніж у тих, хто спить по 7-9 годин. Ті, хто присвячують сну 5 годин, можуть додати зайві кілограми у 50% випадків, а шестигодинний сон збільшує ризик ожиріння на 23%.
Сон важливіше роботи
Про запас, як показує практика, виспатися теж неможливо. Хіба що головний біль заробиш. Є навіть таке поняття – “головний біль вихідного дня”. Він наздоганяє тих, хто намагається привести себе до ладу ударними дозами сну через “не можу” і “не хочу”. Отже, не варто сподіватися на те, що воно саме все налагодиться, а брати ситуацію під контроль і відновлювати нормальний режим сну і неспання, навіть якщо для цього буде потрібно пожертвувати роботою.
Приказку “виспимося на тому світі” взагалі придумали трудоголіки, яким крім роботи у житті нічим зайнятися.
А ось на питання, скільки саме потрібно спати кожному, немає однозначної відповіді, незважаючи на значну кількість досліджень. Нейрофізіологи вважають, що спати потрібно до тих пір, поки ви не прокинетеся самостійно – тому, що просто виспалися.
Соня і її боротьба
Рецептів від безсоння існує безліч. Ось основні пункти, на які варто звернути увагу.
Їжа. На думку більшості експертів, останній прийом їжі має бути як мінімум за 2 години до сну. Краще якщо за 4. За вечерею не варто пити газовану воду, каву, міцний чай, алкоголь, їсти гострі, копчені та інші збуджуючі продукти.
Свіже повітря. Прогулянка перед сном допомагає розслабитися і швидко заснути. Спальня у цей час повинна провітрюватися.
Спокійна обстановка. Під час підготовки до сну краще злегка приглушити світло, це вже буде налаштовувати на сонний лад. Деяким допомагає розслабитися спокійна тиха музика.
Електроніка. Не слід засиджуватися допізна за комп’ютером або телевізором. На ніч бажано вимкнути всі побутові прилади, оскільки навіть у режимі очікування вони видають ледве помітні високочастотні звуки, які дратують, подібно жужанню комара над вухом. Мобільник теж краще вимкнути або залишити в іншій кімнаті.
Ліжко. Воно повиннє бути комфортним. Особливо це стосується матраца і подушки. Якщо вони підібрані неправильно, про якісний сон можна забути.
Але головне – треба зрозуміти, що жертвувати сном значить вкорочувати життя.
Сон – важлива частина нашого існування. Визначте емпіричним шляхом, скільки особисто вам потрібно часу на те, щоб висипатися (а це можуть бути і 4, і 10 годин), і намагайтеся дотримуватися графіка.
Якщо не виходить відновити сон самому, краще звернутися до фахівця-сомнолога. Він може порекомендувати, наприклад, депривації сну, або 36-годинне пильнування, яке дозволяє відновити збитий біологічний годинник. Це засіб при всій його зовнішній простоті застосовують тільки за призначенням фахівця і під його наглядом.

про День св. Валентина

Існує багато легенд, пов'язаних з ім'ям Святого Валентина, - "винуватця" свята всіх закоханих, що наближається.

Одна з них свідчить: християнський священик Валентин жив в III столітті і прославився тим, що таємно поєднував шлюбом усіх закоханих, не дивлячись на заборону римського імператора Юлія Клавдія II. Коли таємниця розкрилася, він представ перед префектом Риму і був засуджений до мученицької смерті, що і відбулося 14 лютого 269 (270) року.

За іншою легендою - тюремник Римського Імператора попросив християнина Валентина зцілити його дочку на ім'я Юлія від сліпоти. Попутно, Валентин учив дитину історії, природним наукам і основам християнського вчення. Лікування перервав арешт і смертний вирок. Напередодні страти, Валентин пише учениці лист з проханням залишатися вірній християнській вірі і вкладає жовтий крокус (за іншою версією - порошок шафрану), підписавши послання словами "Твій Валентин". Дівчинка настільки сильно захотіла побачити квітку і дізнатися, про що написав її друг, що... прозріла. Пізніше, вона посадила на могилі Валентина мигдалеве дерево - символ щирої та вірної любові.

Деякі відомості вказують на те, що людей на ім'я Валентин було двоє: обидва жили в III столітті, в період переслідувань християн. Один був священиком в Римі, другий - єпископом в місті Терні. Все ж таки, церковні джерела схильні більше вважати обох Валентинів однією і тією ж особою в сані єпископа.

Єпископ Тернійський був відносно молодий, освічений, приємної зовнішності і мав знання в галузі медицини. Після того, як йому вдалося вилікувати від сліпоти дочку багатого сановника Астеріуса, а вся її сім'я перейшла в християнство, єпископ був схоплений і засуджений до смерті, яка відбулася 14 лютого 269 року. Можливо, був ще і лист, який Валентин написав з в'язниці в ніч своєї смерті 14 лютого 269 року і підписав його словами, що стали синонімом слова "коханий", - "Твій Валентин". Але, чи було воно насправді, і кому адресовано - ми вже напевно не дізнаємося.

Ну, а саме свято має язичницьке коріння, оскільки саме в середині лютого птахи починають шукати собі пару, а в Римській імперії наголошувалося свято покровительки жінок і домівки верховної богині Юнони і свято бога Луперка. Страта Валентина співпала з цими святкуваннями. Можливо, це і послужило причиною появи дня Святого Валентина, щоб назавжди замінити язичницькі традиції християнськими.

Сонце скоро позолотить верхівок дерев довкола похмурого місця, що іменується в'язницею. Птахи почнуть співати голосніше, передуючи цим свої шлюбні танці. Наступить день 14-го лютого 269 року. У місті Терні, що в 60 милях від столиці імперії Риму, відзначатимуть свято Юнони - верховної богині і покровительки жінок і сімейного вогнища. Цього дня всі жінки приносять їй жертви, просячи здорове потомство і заступництво в сімейних і любовних справах. Це свято плавно переходить в іншій - Луперкалії - вшановування бога родючості і очищення Луперка. Молоді дівчата пишуть любовні записки чоловікам і вкладають їх в спеціальну урну для долі. Чоловік, який вийме таку записку, повинен залицятися за тією, хто її написав. І найчастіше, ці залицяння закінчаться любовними утіхами і весіллям в майбутньому.

Тим часом, не тільки до свята готувалися в той пам'ятний день. Один з в'язнів в'язниці, в ту весняну ніч, проводив свою останню земну годину. Він був християнином по вірі, і доля його була вирішена, але зараз він хотів лише написати слова утіхи для тієї, кого любив всім своїм серцем:

"Ніжна моя! Коли ти отримаєш цю записку, я вже приєднаюся до Господа нашого і розмовлятиму з Ним! У цей останній час свого земного життя я ні про що не шкодую - бо була наповнена вона любов'ю до Господа, до людей, до знань. Ні, неправду я пишу: шкодую як тільки про одне, що не встиг насолодитися нашою дружбою... Не встиг укріпити твій дух бесідами про нову для тебе віру!"

Маленький факел на стіні бідно освітлював струнку фігуру молодої ще людини, що схилилася над останнім в його короткому житті посланням... Скільки він написав таких ніжних і пристрасних послань? До нього приходили по допомогу в цій делікатній справі - і боязкі безвусі хлопці, і зрілі, із слідами життєвих баталій на обвітрених обличчях, мужі. Усі, в кому прокинулася любов, і хто не умів виразити її коханої. І він, християнин по вірі, єпископ по сану, ніколи не відмовляв! Як можна відмовити в священному праві любити і бути коханим? Адже святе це відчуття робить людину ближче до Господа! Нехай навіть він сам ще не усвідомив цю близькість і продовжує слідувати язичницьким обрядам! Але якщо вже зародилася в його серці ця маленька, деколи слабка іскорка, полум'я, яке може розгорітися з неї, очищає душу і робить її досконалішою! Як же не маєш рацію ти, всесильний імператор Юлій Клавдій II, коли своїм указом заборонив поєднуватися шлюбом твоїм легіонерам, відмінив всі заручини з боязні, що не так завзято будуть вони служити на благо твоєї імперії, не так хоробро захищатимуть її засади! Але велика імперія складається з тисяч і тисяч маленьких сімей, людей, які обробляють землі, володіють ремеслами і своєю працею збагачують імперську казну!

"Не плач за мною, не затьмарюй своє прекрасне дівоче обличчя печаллю. Я не хочу, щоб твої красиві, такі, що тільки недавно почали бачити світ очі, обливалися горючими сльозами: не для цього я вилікував тебе!" - продовжив молодий єпископ свій лист.

Другою його пристрастю після християнського служіння боові і проповідування християнського учення була тяга до пізнання таємниць природи і навколишнього світу і, як наслідок, лікування. Він прагнув допомогти кожному, хто приходив до нього з проханням про зцілення. І, якщо бачив, що безсилий допомогти, то прагнув хоч би полегшити біль страждущего, промиваючи рани вином, щоб не розвинулася інфекція, або додаючи в лікувальне зілля цілющі трави, які удосталь росли на полях і в лісах його рідного міста Терні... З часом його пізнання в природних науках і лікуванні розширилися, і за ним закріпилася слава доброго лікаря, здатного вилікувати будь-яку хворобу! Все частіше і частіше приходили до нього по допомогу - і "свої", нові християни; і "чужі", кому світло нового учення було ще невідоме. Єпископ, на слова подяки, звернені до нього, незмінно відповідав, що весь його талант цілителя і тяга до науки - результат істини християнства, що відкрилася йому. Вдячні пацієнти прислухалися до нього і, частенько, зацікавившись новим ученням, віра в яке допомагає творити дива, приймали християнство. Не було тоді кращої нагороди для єпископа!

Одного разу вночі до нього прийшов відвідувач - чоловік в плащі з дорогої тканини, який явно не хотів, щоб його впізнали. Але, придивившись до нього уважніше, священик упізнав в ньому багатого міського сановника Астеріуса. "Що привело його до мене, вже чи не в темницю прийшов мене забрати?"- подумав він в першу секунду. Хмари над християнами, що живуть в Терні, давно вже почали згущуватися, і все частіше і частіше прихильників нової віри - цілими сім'ями - кидали за грати, і дуже рідко хтось виходив на свободу!

Єпископ не боявся мученицької смерті, він міг жалкувати тільки про одне: знаходячись в самому розквіті сил і знань, скільком людям він міг би допомогти зцілитися, скільки ще язичників зробити прихильниками християнства!

Але, виявилось, могутній відвідувач прийшов зовсім з іншою метою: "Я чув, що лікуєш ти будь-яку хворобу!" - почав він майже грізно, але той, до кого він звернувся, почув за цією грізністю лише пекучу тривогу і біль за дорогу людину... "Ніхто, окрім Господа Бога не може вилікувати будь-яку хворобу! Я лише прагну слідувати своїм пізнанням в природі і медицині. І все те, що можу я - ніщо порівняно із знанням дійсної віри!" - м'яко, але в той же час сміливо сказав священик. Він не боявся висловлювати свої погляди і доля поки оберігала його від бід. "Мене не цікавить твоя віра!" - перервав його Астеріус. "Моя дочка страждає, і я хочу всім, чим тільки можливо, допомогти їй!" - голос його раптом урвався і він замовк.

"Де ж вона, і в чому її хвороба?" - співчутливо запитав єпископ-лікар, відчуваючи, як в душі зароджується гостре бажання допомогти страждаючому, змішане з постійним інтересом ученого-дослідника. Так було завжди, коли він починав когось лікувати. Сановник зробив знак, і двоє слуг внесли на носилках крихку дівчину, яка мала перетворитися на справжню красуню через декілька років. На перший погляд, вона була здорова - тіло не горіло в лихоманці, ніяких видимих ознак хвороби не спостерігалися. "Моя дочка сліпа!" - з відчаєм в голосі сказав батько. "Чи можеш ти повернути їй можливість радіти сонцю?" Єпископ задумався. Йому доводилося повертати зір, втрачений після сильного удару або часткового опіку. Лікування було довгим, іноді виснажливим, але в кінці-кінців хвороба відступала. А тут? Але не в його правилах відмовляти в допомозі, навіть не пробуючи зцілити! "Добре, сановнику Астеріусе" - відповів він і в підняв руку в застережному жесті: "Так-так, я впізнав тебе: твоя сім'я достатньо відома в нашому місті. Я спробую повернути твоїй дочці зір, але надія, що вона побачить світло, дуже слабка!"

"Якщо вона стане зрячою, я озолочу тебе!"- пообіцяв патрицій. "Дякую, але я не потребую грошей"- відповів лікар. Потягнулися довгі тижні і місяці лікування. Ніхто не знав про те, що християнський священик лікує дочку сановника від сліпоти: Астеріус не хотів неприємностей, але бажання бачити улюблену дочку здоровою пересилило його страх. Дочка сановника була сліпа, але зовсім не глуха і володіла допитливим розумом і доброю вдачею. Християнин розмовляв з нею, а іноді до них приєднувався і її батько. Єпископ не прагнув нав'язати свою віру, він відповідав, коли його питали, і розповідав, коли просили про це.

Пройшла осінь, потім зима. Одного прекрасного дня зусилля цілителя і надії всієї сім'ї Астеріуса здійснилися: дівчина почала бачити! Вперше вона змогла побачити свою сім'ю і свого лікаря, якого упізнавала раніше лише по голосу і крокам. Із здивуванням вона відкрила, що він достатньо молодий і приємної зовнішності! І із захватом вдалася до своїх перших дівочих відчуттів і марень, про які не могла мріяти, будучи сліпою. "Тепер я не потрібний тобі, Астеріусе!"- сказав якось християнин. "Я виконав твоє прохання, і дочка твоя бачить. Я не прийду більше в твій будинок". "Слова мої не можуть передати всю силу моєї подяки за це!" - відповів багатий сановник. Залишившись один, Астеріус довго думав, вирішуючи щось важливе для себе. Під кінець дня він знову з'явився в будинку християнина, один, приховуючи свою особу і фігуру під плащем, як вперше.

"Що привело тебе, сановнику, в мій скромний будинок знову?" - запитав його єпископ, хоча в глибині душі, він здогадувався про дійсну причину візиту. "Я хочу перейти в твою віру, християнин!" - твердо відповів гість. "Скільки жертв я приніс моїм богам, скільки лікарів запрошував до неї і жоден не зміг зробити того, що зробив ти зі своєю крамольною вірою!"

З тихою усмішкою дивився єпископ на свого співбесідника: "Але ти знаєш, сановнику, зараз дуже небезпечно ставати християнином. Чи так вже тверде твоє прагнення залучитися до істини або тобою рухає проста подяка до мене, що зцілив твою дочку від недуги?" "Повір мені, християнине, не тільки подяка штовхає мене на це рішення! Я твердий в своєму прагненні і вся моя сім'я підтримує мене в цьому!" Радість осяяла обличчя єпископа, і він сказав: "Тоді підемо, я проведу обряд зі всією твоєю сім'єю".

Так ціла сім'я римського сановника стала християнською! Особливо раділа юна дочка Астеріуса: адже вона стала ближча до свого коханого і могла тепер частіше бачити його на християнських службах, які він здійснював в їх будинку. Одне тільки турбувало її - далі за бесіди справа між нею і священиком не йшла! Вона гірко проплакала майже весь день, коли дізналася дійсну причину такого стану речей - її коханий ніколи не стане їй чоловіком унаслідок свого сану і обітниці безшлюбності! Тим часом, звістка про те, що в Терні ціла сім'я сановника перейшла в заборонену християнську віру, і що людина, що зробила обряд, - ніхто інший, як відомий всім цілитель-християнин, долетіла до палацу імператора Юлія Клавдія. Ще не знав він - хто ця сім'я, що посміла зневажити всі закони і що прийняла заборонену віру! Але, нічого, це йому стане відомо зовсім скоро! А поки - схопити цього жалюгідного християнина і відрубати йому голову, щоб ніхто більше з його наближених навіть помислити не міг про таке, щоб перейти в християнство!

І ось, він поміщений в темницю і через декілька годин земне його існування урветься. Він знав, що одна людина на світі оплакуватиме його смерть більше, ніж друзі і єдиновірці! Не міг він не сказати тієї, кому він повернув можливість милуватися сонячним світлом і красою миру, що з радістю віддав би їй свою любов, не будь він зв'язаний обітницею!

"Моя кохана! Я не міг розділити з тобою життя, дати тобі сім'ю, дітей. Але для мене ти була єдиною, з ким би я хотів все це пережити! Не плач за мною, радій життю - і знай, що я завжди незримо буду з тобою, бо душа моя, як і твоя тепер, безсмертна!"

Єпископ умочив перо в чорнило, щоб підписати лист. Крапля чорнила раптово скотилася з кінчика пера і впала на пергамент, утворивши плямочку, що нагадує серце. Він посміхнувся цьому несподіваному друку, струсив перо ще раз і вивів: "Твій Валентин".

Двері темниці раптово відкрилися, і на порозі з'явився Астеріус. Вся його фігура говорила про скорботу. "Пробач, мій друже, що через мене ти повинен померти!"- вимовив він, але Валентин не дав йому договорити: "Не турбуйся про мене, ти ні в чому не винен! Я виконав своє призначення і не боюся смерті!" Вони обнялися, як друзі. "Бережися тепер, Астеріусе, твоя сім'я в небезпеці! Можуть прийти і за тобою!"

"Я не боюся страждань, а сім'ю я заховав в надійному місці!" - завірив сановник. "Виконай останнє моє прохання, Астеріусе, передай цю записку тій, хто стала для мене радістю останніх днів."

"Я знаю, про кого ти говориш, Валентине, і обов'язково передам їй твоє послання. Не турбуйся також і про тих, хто залишається без тебе. Я понесу християнське учення далі!"- гаряче сказав Астеріус. "Ти наповнюєш моє серце радістю, і я легко віддамся катові, знаючи, що любов, яку я проповідував майже все життя, і далі служитиме Господу нашому і людям!"

Вони обнялися востаннє, і Астеріус зник за дверима, несучи з собою прощальне послання того, чиє ім'я назавжди увійде до історії як синонім щирого та світлого кохання. Пам'ять про нього, дійсно, житиме на протязі століть: Папа Геласіус оголосить Валентина святим в 496 році, через 227 років після його смерті, а з 13 століття, вся Європа, День його смерті - 14 лютого - святкуватиме як день Святого Валентина, покровителя усіх закоханих.

Єпископа страчують вночі, майже таємно, щоб уникнути хвилювань: жителі міста любили і поважали цю людину. Тіло його поховають в Римі, і на цьому місці зараз (the Church of Praxedes in Rome), в Терні - є Базіліка на згадку про нього. А в церкві Св. Антонія в Мадриді, і навіть в Ірландії (у Дубліні, де він ніколи не був, в церкві Church of Our Lady of Mount Carmel, яка відома і під назвою White friar Street Church) - покояться його священні останки...

  

 Цікаві факти про підпис!
Бувають такі моменти у житті кожного з нас, коли хочеться дізнатися про людину практично все за дуже короткий проміжок часу. Можливо, це цілком реально. Досить лише поглянути на підпис людини!
1. Розмір підпису:

• розмашистий – глобальне системне мислення;
• компактний – конкретне мислення.

2. Довжина підпису:

• довгий – здатність глибоко вникати у суть проблем; посидючість, зайва прискіпливість і занудство;
• короткий – здатність швидко схоплювати суть подій; нездатність до монотонної роботи.

3. Тип підпису:

• округлий – м’якість, доброта, врівноваженість;
• незграбний – нетерпимість, дратівливість, різкість, незалежність, честолюбство, впертість.

4. Відстань між буквами:

• значна – щедрість, тринькання;
• "щільний" підпис – економність, скупість (особливо, якщо букви дрібні).

5. Присутність у підписі різних елементів:

• коло – зацикленість на проблемах та ідеях;
• петельки – обережність, впертість;
• малюнки – творче мислення;
• комбінування елементів – прагнення оптимізувати свою діяльність.

6. Нахил підпису:

• вліво – примхливість, яскраво виражений індивідуалізм;
• вправо – збалансованість характеру, здатність до розуміння;
• прямий нахил – стриманість, прямолінійність, розум;
• різнотипний нахил – скритність, нещирість;
• "лежачі" букви – наявність серйозних психологічних проблем.

7. Напрямок завершального штриха:

• вгору – оптимізм;
• вниз – схильність до песимізму;
• прямо – збалансований характер.

8. Довжина "хвоста" підпису:
Чим довший "хвіст", тим більше людина нетерпима до чужої думки. Це також ознака обачності й обережності. Чим "хвіст" коротший, тим людина безпечніша.
9. Підкреслення підпису:

• знизу – самолюбство, уразливість, залежність від думки оточуючих;
• зверху – гордість, марнославство;
• перекреслений підпис – самокритичність, невдоволення собою, сумнів.

10. Ознаки симетрії:

• симетричний – надійність;
• асиметричний – нестійкий характер, перепади настрою;
• стрибкоподібний – емоційність, неврівноваженість.

11. Складність і простота:

• простий – людина живе за принципом "немає проблем";
• "навантажений" – часто схильний "робити з мухи слона";
• оригінальний – великий творчий потенціал.

12. Чіткість:
Чим більш зрозумілий підпис, тим більше відкрита особа.
13. Натиск:

• надмірний – агресивність;
• слабкий – скритність;
• сильний – впевненість.

 Топ-10 замків України

1. Хотин і Кам’янець-Подільський: найбільш кіногенічні

Цієї зіркової пари конкурентам не наздогнати: дві чудово збережені твердині, розташовані на відстані у 24 км одна від одної. Сполучення між містами чудове: через Хотин ідуть усі автобуси і маршрутки у чернівецькому напрямку.

Кам’янецький замок більш масштабний, хотинський, проте, мав значно більше ролей у кіно (наприклад, Ла-Рошель у "Трьох мушкетерах").
2. Дубно: справжній тарасо-бульбівський

Замковий палац (XVIII ст.) прикрашає майже декоративна вежа Беатка. З вежею пов’язаний переказ. На початку березня 1577 року в замку готувалися до весілля племінниці власника міста князя Острозького, Беати. Та до Дубно Злодійською долиною підійшли татари – і гостям вже було не до весілля, вони тікали в паніці.
Здивована шумом, дівчина запитала у служниці, що трапилося – і почула про напад татар. Беата була хоч і гарнісінька, та не надто освічена, про татар не чула – і почала випитувати, що то за одні. Служниці, які були не набагато розумніші, розказали, що чули: татари – це люди, як народжуються сліпими, як собачата, а на голові мають роги. Дияволи, одним словом. Песиголовці.
Втриматися від спокуси побачити людей з рогами Беата не змогла. Побачивши під стінами Дубно ворожий табір, наречена так розізлилася, що влучила з гармати в ханський намет. Здивовані такими подіями татари зняли облогу Дубно.
Саме ця фортеця фігурує у повісті Гоголя. Мешканці міста фактом пишаються – тут проводиться щорічний рок-фестиваль "Тарас Бульба".
3. Свірж: найбільш пацифістський

Недаремно у мушкетерській сазі Г. Юнгвальда-Хількевича Свіржу (Львівщина) дісталася роль Бетюнського монастиря: образ фортеці, що піднімається на пагорбі над велетенським плесом ставків, надзвичайно м’який.
З 1453 року і до початку XVII століття містечко Свірж належало роду Свірзьких, які й звели на березі ставу твердиню. З трьох боків вода захищає ренесансну споруду, а з четвертого за оборону відповідають міцні стіни і самотня оборонна башта (можливо, каплиця).
Око кіноманіяка її впізнає: це бастіон Сен-Жермен, де чотири мушкетери снідали під ворожими кулями в прикінцевій сцені кінофільму.
4. Червоногруд: найбільш загадковий

Це місце треба наполегливо шукати: населеного пункту з такою назвою немає на карті України. Одні називають кратер із замком Нирковим – за назвою одного з сусідніх сіл. Інші величають неіснуюче вже понад півстоліття польське село на давньоруський манер – Червоногородом. Є ще латинська назва з літописів: castrum rubrum. Вона, як і всі інші, яскраво забарвлена: червоний замок. В усьому винні брунатні подільські пісковики, які надають і землі, і камінню червонястого кольору.
На початку ХVІІ сторіччя магнати Даниловичі замість старої дерев’яної фортеці зводять тут мурований замок, пізніше пошкоджений турецькими військами.
У 1820-1840 роках князі Понінські на мурах напіврозваленої твердині зводять неоготичний палац. Над каньйоном височіють дві башти. Їхні верхні частини-"корони" везли на підводах аж зі Львова. Всередині однієї з веж облаштовано таємний хід – він зберігся й до сьогодні. У палацовому парку чути гуркіт 16-метрового водоспаду на річечці Джурин.
5. Білгород-Дністровський: наймасштабніший

Найбільша з українських фортець розташована саме тут, на високому скелястому березі Дністровського лиману на залишках античного міста Тіри.
Два з половиною кілометри оборонних стін – це серйозно. Шкода, не всі з 34 башт дожили до наших днів. Будували форпост протягом двохсот років і молдавани, і генуезці, і турки. Найстаріша частина (ХІІІ ст.), Цитадель – своєрідна фортеця у фортеці.
Екскурсоводи розказують про скарби, залишені тут турками, про дивовижний водогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К. Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт носить ім’я великого вигнанця античності – Овідія.
6. Середнє: найзагадковіший

Якраз посередині марафонської дистанції між Ужгородом і Мукачевим – Середнє, а посередині Середнього – залишки донжону тамплієрського замку (ХІІІ ст.). У східній твердині колись могутнього ордену зберігали не міфічне срібло, а банальні сіль і зерно.
7. Судак: найбільш курортний

Найвідоміша з кримських фортець зведена генуезцями в 1371-1469 роках на конусоподібній горі Киз-Куле-Бурун. Гора мільйони років тому була кораловим рифом, а зараз ефектно здіймається над морем.
Судацька фортеця ідеальна саме навесні, коли тисячі втомлених сонцем курортників ще не товчуться між численними баштами і гарматами. Хоча площа в укріплень така, що вистачить на армію відпочивальників: 30 га.
Ще у 1365 році Солдайю-Судак захопили генуезці, саме звідси почалася їх експансія на південний берег Криму. Звідси й неслов’янські імена у назвах башт.
Легенди оповідають, що турки в 1475 році були змушені вдатися до хитрощів, щоб заволодіти генуезькою твердинею, котра вважалася неприступною: катапультами закидали на фортечний двір трупи, замасковані під тіла померлих від чуми.
Паніка, що розпочалась у фортеці, зіграла османам на руку: генуезький консул відплив з міста, а міщани здалися на милість переможцям. Турки ж не пожаліли нікого, вирізавши все населення того ж дня.
8. Кременець: найлегендарніший

Замок багато чим зобов’язаний дружині Сигізмунда І, який у 1536 році подарував їй Кременець і околиці. Вона укріпила високі замкові стіни, три вежі, казарми, господарські споруди та порохівні. Від’їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вдова вивезла з Кременця 70 возів різного добра.
А замок продовжував нести свою варту. У вересні 1648 року полковник Филон Джалалій взяв фортецю в облогу. Півтора місяця тривали запеклі бої, нарешті в жовтні твердиню було здобуто і зруйновано. Вперше і востаннє. Відтоді фортецю вже не відбудовували.
9. Кудринці: автентика як вона є

Ось вам замок для фанатів та екстремалів. Дорога у це село на межі Тернопільської і Хмельницької області – ворогу не побажаєш. Рейсовий транспорт ходить із великими часовими проміжками. Інфраструктури – нуль. Але краса така, що пробачаєш цим надзбручанським пагорбам і розбитий асфальт, і довгий підйом до замку.
Сірі рештки башт тризубом відбиваються у збручанській воді, короною увінчують високу гору Стрілку.
Фортецю збудували в 1615 році магнати Гербурти, та замок особливим героєм себе не показав: то козаки Максима Кривоноса разом з повсталими селянами виганяють польський гарнізон влітку 1648 року, то турки здобувають твердиню в 1672 і 1694 роках.
На початку XVIII століття кудринецька фортеця перетворилася на родове гніздо Гуменецьких. З часом резиденція перейшла до наступних власників, Козібродських, які перетворили її на своєрідний музей, прикрасивши покої портретами і старовинними меблями.
Побачити фрагменти колекції кудринецького замку можна зараз у Тернопільському краєзнавчому музеї. Підземний хід, неодмінний атрибут будь-якого романтичного релікту середньовіччя, починався у південній башті, але зараз засипаний.
10. Замок Шенборн (Чинадієве): найбільш казковий

Навіть залізнична станція тут схожа на мініатюрний замок, а у розкішному парку ховається справжнє казкове диво. Спочатку з-за крон дерев з’являється висока башта, прикрашена годинником та родинними гербами.
Все починалося 1840 року з дерев’яної хатинки, куди володарі домінії графи Шенборни навідувалися на полювання. В 1890 році для Шенборнів зводять мурований замок, за яким можна вивчати календар: 365 вікон, 52 кімнати, 12 входів.
Всередині можна помилуватися вітражами в каплиці, камінною залою, старими дерев’яними сходами, які охороняє геральдичний лев. На стелі люстра: жіноча фігурка, зроблена з оленячих рогів.
Джерело: http://life.pravda.com.ua